Субота, вересня 23, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Із записнички журналіста

Із записнички журналіста

Міста на коні

 

ВІД РЕДАКЦІЇ. У переддень Нового року пропонуємо Вашій увазі зазирнути у записничку нашого кореспондента А. КАЛІНІНОЇ й дізнатись про символ наступного року, Коня, у скульптурних композиціях різних європейських міст.

Мені пощастило побувати у Дрездені, Венеції, Будапешті та Варшаві. І всюди я бачила пам’ятники видатним особам на коні, причому ці скульптури здавались дуже схожими між собою. Навіщо митці робили майже однакові скульптурні композиції?! Я спробувала для себе дізнатися про символіку, яку несе кінь.

У ДРЕЗДЕНІ стоїть пам’ятник науковцю, літератору, королю Іоганну Саксонському. Спокійно й велично споглядає він на перехожих, сидячи на коні, який тримає в повітрі праве копито, готуючись зробити наступний крок. Через півтора роки журналістська доля привела мене до ВЕНЕЦІЇ. І тут також знайшовся пам’ятник на коні. У ньому скульптор увічнив пам'ять короля Віктора-Еммануїла ІІ.

Пильніше придивившись до коня венеціанського короля, я зрозуміла, що він стоїть у такій самій позі, як і його дрезденський «колега». Обидва вони тримають у повітрі праве копито. Різниця тільки в очах: кінь Віктора-Еммануїла ІІ ніби розуміє, що не може зробити наступного кроку, бо ось-ось закінчиться постамент, а інший — готовий нести господаря вперед. Через кілька днів після прогулянки Венецією, туристичний автобус привіз мене до БУДАПЕШТА, столиці Угорщини.

 

Аліна КАЛІНІНА


 

ВАРШАВА. І тут без чоловіка на коні не обійшлося. У цьому місті ціла група таких вершників. Це герої, вожді мадярських племен на чолі з князем Арпадом, засновником династії угорських королів, завмерли на своїх скакунах так, ніби зупинились на хвилинку зробити фотографію на згадку, але зараз знову рушать у дорогу.

На центральній площі Варшави, замість короля на коні, побачила русалку. Місто без коня? Ні, майже перед головним входом у парк «Лазєнки», що знаходиться за декілька кілометрів від історичного центру міста, стоїть дуже старий пам’ятник королю Речі Посполитої Яну ІІІ. Його кінь заніс у повітря передні ноги і от-от розчавить ними ворога...

Чотири різних міста, чотири різних короля і схожі між собою пам’ятники. Звичайно, кінь — бойовий товариш полководця, тварина, у якій поєднано хоробрість лева і зір орла, силу вола, швидкість оленя й прудкість лисиці. Але чому цих королів зображували на конях, а не на троні? Не з коня ж вони правили державою?! Пояснив мені це пан Лешек, екскурсовод нашої групи у Варшаві: «Під час спорудження пам’ятника королю-полководцю, від бажання скульптора мало що залежало. Кінь був невід’ємною частиною чоловіка, який багато часу проводив у військових походах, а у випадку з пам’ятником ще й символізував… яким чином закінчив своє життя його власник!» Якщо кінь у пам’ятника піднімає обидві передні ноги, то його господар загинув на полі бою. Якщо піднята лише одна нога, то причиною смерті короля стали рани, отримані в бою. Господар, чий кінь доторкається до землі усіма кінцівками, пішов з життя своєю смертю. А ви про це знали?

К. ЛІНК.