Вівторок, вересня 26, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Пам’ять!

Пам’ять!

Професор добрих справ


Чоловік, з життям якого випало познайомитися мені, вважажав, що «про себе надійніше писати самому. Так достовірніше та приємніше. Поринути в море солодких спогадів і ще раз прожити гіркоту втрат».

Відомий український орнітолог, кандидат біологічних наук, автор кількох монографій та упорядник низки збірників наукових праць, один з організаторів та найактивніших учасників наукової робочої мережі «Дослідження та охорона птахів басейну Сіверського Дінця» - так сухо і офіційно розповідає Вікіпедія про людину з великою душею і чуйним серцем, про Ігоря Олександровича КРИВИЦЬКОГО.

…Народився 7 вересня 1935 року в провінційному містечку Орша, Вітебської області. З раннього дитинства найбільше цікавився рослинно-тваринним світом, тому, закінчивши школу (1953), вирішив вступати на біологічний факультет до Харківського університету. «В моєму, тоді ще дитячому уявленні, університет був найголовнішим і найважливішим в світі, місцем, де працювали мої кумири, котрі все знали і все вміли».

Проте перша спроба потрапити в такі «важливі й мудрі стіни» виявилася невдалою. Тоді юнак записується вільним слухачем, а наприкінці навчального року, разом зі своїми одногрупниками, складає перші заліки та іспити. Сесію було закрито вдало, тому, за наказом ректора, навчання в університеті на другому курсі Ігор продовжує вже як повноправний студент. «Так досі й не знаю витоків цієї фантастичної вигадки. Просто в моєму житті людської доброти завжди було вдосталь» - пише Ігор Олександрович в своїй книзі «Иль ты приснилась мне».

У 1959 році, захистивши дипломну роботу, стає співробітником Кургальджинського заповідника, а вже в 1961 - виконує обов’язки директора. Подорожуючи Карпатами та Уралом, він вивчає та досліджує птахів. «Чому в моє життя в якості найголовнішого увійшли птахи? Я це розумію суто емоційно, але безсилий виразити словами. Це було б вульгарно і хрестоматійно примітивно». У 1969 році захистив кандидатську дисертацію «Птахи південних степів Цілиноградської області». А з 1974 - працює на кафедрі екології і зоології. Тридцять чотири роки роботи в університеті вилилися в понад 200 наукових публікацій та десятки книг.

«Кривицький був відомим орнітологом, авторитетною людиною. Дуже шкода, що так склалося життя і він не встиг усі свої наукові надбання оформити у вигляді докторської дисертації - там цілком достатньо матеріалів, а дослідження глибокі й різноманітні», - зазначає декан біологічного факультету Людмила Іванівна Воробйова.

Багато років Ігор Олександрович займався фауністичними дослідженнями, вивчав особливості біології окремих видів птахів в умовах трансформованих біотопів, керував дослідженнями природоохоронної тематики, був головним зоологом Управління Мінекобезпеки України по Харківській області, віце-президентом Малої академії наук, а також головою Харківського відділення української організації охорони птахів, ініціатором «Міжнародного фонду дрохви» й організатором конференції «Громадськість за збереження дрохви».

Але попри всі посади і роботу, Ігор Олександрович завжди знаходив час для допомоги людям. «Він мав блокнот. І весь його список справ складався з пунктів «кому необхідно допомогти». Телефон не замовкав. Абсолютно безвідмовна людина. Жив увесь час для когось. У нього для себе часу не було», - згадує дружина Кривицького Іветта Анатоліївна. І дійсно: «На факультеті він був доволі яскравою постаттю, до нього тягнулися студенти і поважали співробітники. Він був ерудований і дуже привітний, чудово грав на гітарі, співав пісні», - продовжує розповідати декан біофаку Людмила Іванівна.

Всі друзі називали його професором, хоча докторську він так і не написав, бо поклав своє життя на служіння людям. Помер Кривицький Ігор Олександрович 20 травня 2008 року. Його історія скінчилася раніше, ніж стало часу зібрати всі свої надбання докупи, в одну велику і змістовну дисертацію. Але яким приладом виміряти значущість зроблених справ, як не власним серцем? Серце Ігора Олександровича назбирало великий кошик вдячності інших людей, а з таким багажем всі дороги всіх світів відкрито.


Катерина АНДРЄЄВА, ЛЖ-42
творча майстерня викладача О.О.НЕРУХ.