З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).
ВІД РЕДАКЦІЇ. Ми всі любимо і шануємо наших найвірніших друзів — деканів. А нещодавно, після першої публікації до 160-річчя джинсів, до редакції зайшов з претензіями один із деканів: «Як це так? Хіба тільки студенти носять джинси? Декани теж бажають розповіти про свої перші і улюблені «ковбойські» штани…» Цією публікацією ми виправляємо свою помилку.
Доц. Г. В. ТІТЕНКО, декан екологічного факультету:
— Якщо мені не зраджує пам'ять, то перші джинси з’явились у мене класі у 8-му. Мама купила їх за допомогою якихось там зв’язків у Москві… Вони були предметом страшенної гордості. Насправді ж, на заняття ми їх не вдягали, і це було дуже прикро, тому що до школи ходили у коричневій формі, у фартушку. Джинси можна було вдягти лише на суботник чи позакласний захід, але ж вдягати їх на суботники було шкода, тому що це був дуже дорогий і такий стильний одяг. Пам’ятаю, як увесь час мучилась, куди ж їх вдягнути і коли. Хоча згодом джинси мені здались не досить зручними, вони якось обмежували рухи, але це було так стильно і круто, що, звичайно, потрібно було носити.
Проф. В. А. ПЕРЕСАДЬКО, декан геолого-географічного факультету:
— У 1977 р. мені мама купила перші джинси, індійські, з такими коричневими швами… Але щастя моє було безмежним! А от справжні джинси з’явились у мене в 1984 році, коли я поїхала на практику в Югославію. Тоді всі везли звідти дві речі: джинси й чайні набори «Пастушка». Ось тоді я розвернулась: купила троє джинсів — собі, чоловікові і сестрі, три пари кросівок «Адідас»! І уявіть собі все це на одну студентську стипендію в 40 рублів (саме стільки тоді міняли на динари).
Доц. О. М. ДУМІН, заступник декана радіофізичного:
— Джинси — зручний, чудовий «винахід». Перші свої джинси я купив ще в студентські роки на Центральному ринку у в’єтнамців. Вони були досить дешеві. Якщо порівнювати із сучасними цінами, то було у два рази дешевше, а якість була удвічі краща. При не дуже інтенсивному використанні вони прослужили мені десь три-чотири роки. Тоді ж тканина була набагато надійніша.
Доц. О. В. ШЕХОВЦОВ, в. о. декана фізичного факультету:
— Я великий шанувальник джинсів. Адже вони зручні. Я не маю схильності до краваток та костюмів, тому джинси — це мій одяг. Точно не пам’ятаю, коли став часто носити джинси, але орієнтовно десь після 2000 року. Зручна, демократична річ.