Вівторок, березня 19, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Дата

Доленосна промова


ВІД РЕДАКЦІЇ: Стоїть пам’ятник засновнику альма матер Василю Назаровичу КАРАЗІНУ перед своїм дітищем із піднятою правицею. А чому саме так увіковічено образ батька університету? Автори пам’ятника І. І. Андреалетті  та  О. М. Бекетов зобразили Василя Назаровича під час промови перед громадськістю міста 1 вересня 1802 року, в якій він обґрунтовував необхідність створення Харківського університету.  Цій доленосній промові цьогоріч - 210 років. І ми запрошуємо університетську  спільноту до розмови на тему громадянського подвигу.
С. С. МАХНОВСЬКИЙ, голова профкому студентів, аспірантів та молодих вчених:
- Це рішення основоположне і, безсумнівно, доленосне. Для мне Василь Назарович - людина честі та хоробрості. Переконати дворянство у перспективності своїх задумів - не кожен зможе! А він зміг. Тому це дійсно великий учинок великої людини. І не меншою є заслуга отців міста, які не побоялися підтримати Василя Назаровича, бо це був поістині ризик. Також, дивлячись на історію університету, я тішуся рішенням його перейменування. Вважаю, що Університет імені Василя Назаровича Каразіна - це звучить  справедливо, гордо та історично правильно.
Н. В. АКСЬОНОВА, викладач кафедри українознавства:
- Про цей гідний учинок Василя Назаровича я обов’язково розповідаю першокурсникам на лекціях, адже це важлива подія початку ХІХ ст. Думаю, особливо у наш час, треба поістині осягнути велич того, що зробив Василь Назарович. Його слово, насичене ідеєю просвітництва, лягло на родючий грунт. Ця подія для дворян мала значний ступінь відповідальності. Дворянство чекало на неї, а Каразін кристалізував освітню ідею. У ті часи держава не виділяла кошти на розвиток освіти. А Каразіну якимось дивом вдалося переконати у тому, що створення університету загально потрібне, і отримати підтримку. Із плином часу, сьогодні ми повинні змінити ставлення до університету. Ми кращі, аніж гадаємо. Ми маємо бути вдячні Василю Назаровичу і впевнено говорити про нашу первісність та про наші надбання.
І. В. КАЛІНІЧЕНКО, заступник директора музею університету:
- Безумовно, це вчинок сміливої людини. Людини, яка не зважала на обставини, які були проти неї. У наших екскурсіях ми обов’язково згадуємо про цю подію, яка принесла велику користь для краю. Я відзначаю патріотизм Василя Назаровича. Пишаюся, що саме Харків став осередком освіти на Слобожанщині. Для мене університет == це все. Понад 30 років я працюю у цих стінах. Без нього не уявляю свого життя. Я, можливо, як кожен каразінець, == маленьке коліщатко великого механізму. Місто повинне пишатися таким навчальним закладом, адже скільки користі йому дали випускники університету. Ми маємо особливий дух, дух демократизму, унікальних людей поряд, тож цінуймо все це.
І. ГУДЗЬ, четвертокурсниця філологічного факультету:
- Ще на першому курсі я чула про цю подію. Викладачі із захопленням та гордістю розповідали нам про це. І ще тоді я зрозуміла, що стала причетною до величного Університету з не менш величною історією. Учинок Василя Назаровича мене вразив. Завдяки університету Харків розрісся як місто, еволюціонував. Я відчуваю велику роль університету в житті країни і пишаюся, що навчаюся  у ньому.
О. ЗІМОВІН, голова СНТ університету:
- Учинок Василя Назаровича багато в чому характеризує  його самого як особистість. Він проявив себе як дуже смілива, готова йти на ризик людина. Згадаймо, що Харків був невеличким  містечком. Звичайно, у цій промові все було  продумано, проаналізовано, іншими словами, у цьому вчинку проявилася унікальна самобутність самого Каразіна, його дух, який він вдихнув у своє дітище, в Університет. Мене дивують його вміння аналізувати, досліджувати світ, продукувати унікальні ідеї, реалізовувати їх, підкорювати їм своє буття та самовіддано йти до мети. Тому сьогодні Університет для меня - це надзвичайний навчальний заклад. Це колективна діяльність, яка дозволяє мені  развиватися. Це спілкування і взаємодія з людьми. Це корисний досвід, по суті, сьогодні  для мене Університет - це  простір для  самореалізації. Мені приємно, що я є в житті університету. Я хочу допомогти  закладу в його подальшому розвитку. Сьогодні я реалізую ці прагнення, допомагаючи студентам займатися науковою діяльністю.


Т. ВАСИЛЕЦЬ