П'ятниця, березня 29, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Разом і море по коліно!

Разом і море по коліно!

 


Кожен першокурсник, йдучи вперше до університету, згоряє від цікавості. Які чекають предмети, хто викладатиме і, найголовніше, з ким навчатиметься. Нові знайомства, цікаві захоплення…Просто купа вражень! Та чи завжди легко увійти до нового колективу і стати однією дружньою групою? Звичайно ж! І це не лише моя думка. Так стверджують студенти факультету комп’ютерних наук групи КС-21. Ось хто претендує на звання найкращої, найдружнішої команди. Ще б пак! Казав же герой відомої комедії «Кавказька полонянка» : «Студентка, спортсменка, комсомолка і просто красуня!» Так і наша КС-21.
-    Хто грає за збірну університету з футболу?
-    Рома Капустян з КС-21!
-    Хто поїде на олімпімпіаду з інформатики?
-    Дмитро Пугачов та Дмитро Стебаєв з КС-21!
-    Хто виграв конкурс на найкраще відео на день факультету?
-    Та ж КС-21!
Усюди вони встигли. Крім того, ще й власну рок-групу мають. Керівництво факультету виділило їм і приміщення для репетицій. «Хлопців навіть до клубів запрошують виступати!» - розповідає мені чарівна Марина Дудник, заступник старости групи. До речі, серед 20 студентів дівчат лише шість, але ніхто особливо не скаржиться, хоча Дмитро Пугачов, староста групи, зізнається, що це великий мінус.
Ще й двох місяців не минуло, як була сформована команда з програмування, а на Міжнародній студентській олімпіаді з програмування здобули 16 місце на Східній Україні. Тут у мене виникло питання до співрозмовників:
- Чи подобається вам брати участь у подібних змаганнях?
- Так, звичайно. Сам процес боротьби, робота захоплюють, - каже староста групи.
- Е, ні, - заперечує Дмитро Стебаєв. – Найприємніше відчувати смак перемоги.
Можливість обійти усіх і здобути перше місце – причина участі, найкраща мотивація.
Просто не можу не згадати ще про одного студента Макаренка Івана. Його харизмі можна тільки позаздрити. Ще й досі він бере активну участь у житті рідного Люботина. Жодне свято чи конкурс талантів не обходиться без дотепного жарту чи влучного коментаря хлопця. Можливо, через декілька років його чекає слава шоу-мена…«Навряд (посміхається). Я бачу себе у майбутньому програмістом. Якщо залишатиметься час, КВК і всілякі конкурси будуть тільки моїм хобі» - ділиться планами Іван.
Ось такі вони окремо. А як тільки зберуться разом, то вже і краще не буває. І привітають одногрупників з днем народження, і організують похід на природу. Взимку групою їздили аж до Карпат. «Куратор нам не дуже потрібний. Діма всіх збере, усе влаштує.  І всі залюбки підтримають.» - підтверджує Іван. Разом їм весело і безтурботно. Але якщо у когось виникнуть проблеми чи з навчанням чи у повсякденному житті – обов’язково допоможуть. Як тільки побачать у друга стурбоване чи сумне обличчя, одразу ж розпитають, заспокоять і шукатимуть вихід разом. «Ми дуже дружні. Завжди підтримуємо один одного.» - запевняє Марина. «.Кажуть, що студентські друзі залишаються друзями назавжди Нізащо не втратимо контакт, коли завершимо навчання» - додає Дмитро Пугачов.
Не тільки у самій групі панує така атмосфера. Студенти КС-21 завжди готові врятувати інших у складній ситуації. Не вірите? А ось я вам це доведу! Лишень послухайте історію, яку розповіли мені на факультеті комп’ютерних наук. Виявляється, цього року у конкурсі «Міс університет» брав участь Федосєєв Антон. Виникають питання? Ну, звичайно, не у якості конкурсантки! Він допомагав дівчині з психологічного факультету. Чому не з рідного комп’ютерного? Нехай на це питання відповість сам Антон. «Нашому факультету допомога не була потрібна. У номері танцювали дівчата, а для Ані з психологічного необхідно було знайти хлопця, який уміє танцювати. Ось я і відгукнувся. Сподіваюсь, став у пригоді.» - весело розказує хлопець. «Ще б пак! Звичайно.» - думаю.
Багато гарного мені довелось про них почути під час «розвідки» на факультеті, але наскільки приємно було, коли побачила їх – щирих  і привітних. Ми довго разом з ними шукали причину такого їх товариського колективу, але не змогли визначитись. «Просто зібрались такі люди!» - в один голос вигукнули мої співрозмовники. Дійсно, усі вони різні, але органічно доповнюють один одного. У цьому їх секрет! Залишається тільки побажати їм успіху. Нехай вони надалі несуть свій позитив, свої усмішки усім оточуючим. Співають же у дитячій пісеньці, що від посмішки день стає світлішим.


С. ШКУРАЙ